Моя донька з онучкою досить довго жили у нас, ми її підтримували та допомагали. Але роботу Марина так і не знайшла, тому поїхала працювати за кордон, через півроку забрала й онучку. Спочатку Марина часто телефонувала та приїздила, а потім все рідше. Ми переживали, щоб не трапилось нічого поганого. Але все виявилося не так, як ми думали

Моя старша донька вже тривалий час мешкає за кордоном. Вони з чоловіком працювали на заводі у сусідньому містечку, а коли завод збанкрутів, довго не могли знайти роботу. Почалися сварки, чоловік пішов, а донька з онучкою повернулися жити до нас. Ми з чоловіком дуже підтримували Марину, допомагали з витратами, як могли. Донька так і не знайшла роботу, тому поїхала на заробітки за кордон, а потім забрала до себе й онучку.

Спочатку Марина часто телефонувала, приїздила два рази на рік, від допомоги не відмовлялася. Потім ми почали спілкуватися рідше, донька весь час нагадувала, що живеться їй несолодко, доводиться багато працювати. Останнім часом мені почало здаватися, що Марина взагалі про нас забула.

У нашому селі мешкає і мій молодший син зі своєю родиною. Зараз він наша підтримка та розрада. Роки вже беруть своє, часто підводить здоров’я, от і доводиться Дмитру з дружиною доглядати нас стареньких. Майже кожні вихідні до нас приходять, допомагають, піклуються.

Саме Дмитро і розповів мені, що Марина вийшла заміж за кордоном, живе з новим чоловіком дуже добре, мають власне житло, машину та незабаром чекають на поповнення. Все це він довідався із соцмереж, де донька ділилася своїми новинами та фото.

Ми з чоловіком дуже образилися на доньку. Прикро мені зовсім не через те, що Марина добре живе, а нам допомагати забуває, хоч ми їй стільки добра зробили, підтримували завжди. Сумно, що донька ділиться новинами зі свого життя з усіма, а з батьками – не вважає за потрібне. Не вже ми їй чужі люди? Можливо, вона взагалі викреслила нас зі свого життя? Не знаю, чим ми таке ставлення заслужили.

Оцініть статтю
NewsMix
Моя донька з онучкою досить довго жили у нас, ми її підтримували та допомагали. Але роботу Марина так і не знайшла, тому поїхала працювати за кордон, через півроку забрала й онучку. Спочатку Марина часто телефонувала та приїздила, а потім все рідше. Ми переживали, щоб не трапилось нічого поганого. Але все виявилося не так, як ми думали