Нелегке життя Сашка у батьківському домі

Я дуже люблю дітей, мені вони завжди були цікавими. Саме тому влаштувався на роботу до дитячого садка. Працюю там вже близько десяти років, зустрічався з багатьма дітьми та їхніми батьками, але на сьогодні можу сказати, що цей випадок є винятком.

До моєї групи потрапив хлопчик, його звали Сашко. Він був дуже спокійною дитиною. Батьки хлопчика пояснили це тим, що вони змінюють дитячий садок вже не вперше, тому їхній син спокійно до цього ставиться.

Сашенька ні з ким не розмовляв, не йшов на контакт з однолітками. Зі мною не взаємодіяв. Але крім такої дивної поведінки, дитина була дуже слухняною, не перечила дорослим, завжди відповідала на важливі запитання. А ось їсти його доводиться змушувати, Саша постійно відмовляється та каже, що вдома поїсть.

Я був справді шокований тим, яка ця дитина. Ось батьки Сашка були абсолютно нормальними людьми, стримані, спокійні, нам було, що обговорити з приводу їхнього сина. Загалом кажучи, перше враження було хорошим, але я помилився.

Приблизно два тижні вони стабільно забирали дитину з дитсадка, а потім перестали. Першого дня, коли Сашка не забрали, я злякався, куди ж він піде. Намагався зателефонувати батькам, але ніхто не відповідав.

Мені було важко спостерігати за тим, як безсовісно чинять Сашкові мама з татом. А ось самій дитині, мабуть, не вперше доводиться йти з дитсадка одному. Він також спокійно реагує на це та коли підходить час для того, щоб йти додому, він важко зітхаючи, починає сам збиратися. Якось я в нього запитав, куди ж він іде, якщо батьки його не забирають. Відповідь хлопчика мене трохи заспокоїла:

– Я йду до мого дядька Віті. Він живе недалеко.

Я пройшовся разом із Сашком до потрібного будинку та виявилося, що там справді живе його дядько, який завжди приймає його, коли батьки не забирають дитину.

Через місяць мені пощастило зустрітися з цими людьми біля продуктового магазину.

– Скажіть, будь ласка, чому ви перестали забирати Сашу з дитсадка? – я навіть не звернув увагу на те, що вони були не тверезими.

Тільки коли вже батько почав говорити, тоді я усвідомив, що сенсу немає з ними про щось далі розмовляти.

– Нам він лише заважає! – це були останні слова Віктора Степановича та він зі своєю дружиною пішов у бік житлових будинків.

Мені стало відверто шкода маленького хлопчика. Він не заслуговує на таке життя.

Не довго думаючи, почав забирати Сашка до себе, бо дядько Вітя був уже у віці та йому важко дбати про дитину. Сам хлопчик швидко все зрозумів, тепер йому не треба думати про те, що у рідному домі на нього ніхто не чекає. Я постарався забезпечити його чим тільки можна.

Потім я зрозумів, що він вже звик до мене, став більш відкритим переді мною. Зрештою, я зважився оформити опікунство над ним. Це не склало труднощів, оскільки батьки хлопчика самі погодилися на те, щоб їх позбавили батьківських прав. Тепер у Саші життя почне налагоджуватися, я це гарантую, все буде добре.

Оцініть статтю
NewsMix
Нелегке життя Сашка у батьківському домі