Сиджу я якось у кав’ярні та раптом чую, як хтось голосно лається. Обернувшись побачив дівчину та хлопця, які точно прийшли до закладу не разом…

Було вже запізно, десь восьма вечора, ще завершував свій проєкт. Я часто заходжу до кав’ярні аби попрацювати. Оскільки я маю дві роботи, то приходжу сюди десь о п’ятій і зазвичай сиджу до сьомої, але в той день було важко себе змусити працювати.

Раптом чую, хтось свариться. Я повернувся та помітив дуже вродливу офіціантку, вона була облита кавою з ніг до голови.

– Ну вибачте, люба, я правда вас не помітив, – вибачаючись стояв хлопець. Він був трохи вищим за дівчину, тому аж присідав аби їй в очі подивитися.

-Ніяка я Вам не люба! От що тепер накажете робити? Мені ще до десятої працювати, – в повному розпачі спитала дівчина.

-А хочете я Вас зараз швиденько додому відвезу? Ви там переодягнетеся, – хлопець побачив здивовані очі офіціантки та усіх спостерігачів і додав, – До Вашого дому відвезу.

Всі почали посміхатися.

-А хто ж мене відпустить по-Вашому?, – спитала офіціантка.

-Я домовлюся. Ви тільки скажіть: поїдете зі мною?, – винувато запитував хлопець.

У відповідь дівчина розгублено кивнула головою.

Хлопець спочатку підійшов до барної стійки, а потім почав телефонувати кудись. Через хвилину він підніс слухавку до вуха дівчини й та з посмішкою відповіла: «Дякую. До завтра!».

-Як Вам вдалося? У нас дуже суворе керівництво… Мене відпустили сьогодні», – дівчина змінилася в обличчі. До цього вона була геть засмучена, а зараз вже й сліду не було від печалі.

Хлопець подав руку і вибачаючись вивів гарну офіціантку з кав’ярні.

«Мене звати Юрій», – останнє, що почули усі спостерігачі події.

«Оце пощастило. Раніше з роботи, ще й  з таким красенем. Це ж Юрко, місцевий хлопець з заможної родини», – заздрісно промовила одна з офіціанток.

Я тоді так і не дописав свій проєкт. Замріявся.

Оцініть статтю
NewsMix
Сиджу я якось у кав’ярні та раптом чую, як хтось голосно лається. Обернувшись побачив дівчину та хлопця, які точно прийшли до закладу не разом…