Я помітила дещо у багатодітних родинах: якщо ти найстарший у сім’ї, то чомусь не маєш права на безтурботне дитинство. Ти постійно повинен допомагати у хатніх справах, доглядати за молодшими дітьми.
В нашому будинку якраз мешкає багатодітна родина, де за трьома молодшими дітьми доглядає 7-річний хлопчик. Мати та батько народили чотирьох діток з різницею в 1-2 роки й не встигають усім дати ради. Мені дуже шкода цього маленького хлопчика. Якось я почула, як його мама вичитувала його за те, що він замість хліба купив печиво.
«Я ж казала купити молоко, яйця та хліб. То навіщо ти купив печиво? Як можна було переплутати?! І навіть не думай зараз заплакати! Ти вже дорослий та самостійний і маєш пам’ятати про те, що мама тобі говорить», – строго казала жінка.
Я дивилася на цього втомленого батьківськими турботами хлопчика і згадала у ньому себе.
Я була найстаршою дитиною в сім’ї й мала двох молодших братів. З 6 років я несла на собі тягар материнства, адже мама часто залишала мене за няньку, поки робила якісь хатні справи. З 9 років я вже забирала малих з садочка та розігрівала обід, прибирала в хаті. Я не пам’ятаю, як я гралася з однолітками та чи був в мене взагалі вільний час для дитячих пустощів.
Мабуть, через таке дитинство, я не хочу народжувати більше однієї дитини. Наразі я щаслива дружина та мама донечки, якій я даю можливість бути дитиною. У свої 8 вона ще не знає, що таке прибирання, миття посуду, прання.
Я вважаю в дитинстві варто бавитися та гратися, а втомитися від побутових справ моя донька ще встигне. Шкода, не всі батьки розуміють, що їхні діти не повинні виконувати обов’язки замість них та окрім зобов’язань мають право на особистий простір.
