Внук забрав мене жити до себе в місто, а будинок мій продав та купив земельну ділянку, щоб дачу збудувати. Я намагалася допомогти дітям, але бачу, що тільки заважаю. Важко їм піклуватися про мене стареньку. Я б і рада повернутися додому та вже немає куди

Все своє життя я прожила у власній хаті. Останнім часом почало мене здоров’я підводити, тому онук  вирішив мене забрати до себе. Я дуже не хотіла переїжджати, але іншого виходу не було, донька за кордон виїхала, Степан з міста до мене не наїздиться, далеко. Хату онук продав, а на отримані кошти вони з дружиною придбали невеличку земельну ділянку.

Квартира в онука велика трикімнатна, мені визначили найменшу кімнату, погано бути в приймах. Я спочатку намагалася допомагати по господарству, дітей весь день немає вдома, ввечері пізно приходять після роботи, втомлені. Я вирішила прибрати, пил протерла, підлогу вимила, квіти полила. Коли ввечері діти прийшли, то Світлана була невдоволена дуже. Сказала, що квіти спеціальним розчином поливає, а підлогу іншою ганчіркою миє.

Наступного дня я прання поставила, бо дивлюся вже кошик із брудною білизною повен, в онука ні шкарпеток чистих, ні сорочок, а дружину його це не хвилює. До вечора ще й попрасувати все встигла, у шафу розвісила. Світлана знову невдоволена, не той порошок використала, та й навіщо в її речах порпалася.

Речі вже не чіпала, вирішила вечерю приготувати, бо діти все не встигають, піцою або пельменями з магазину перебиваються. Борщу зварила, печеню приготувала, шкода, що продукти довелося в магазині купувати, якби зі своїх сільських готувала, було б ще смачніше. Ввечері онук задоволений був, дякував щиро, а Світлані знову не так, вона на дієті. То тарілку не свою візьму, виделку не туди покладу, то рушником не тим витру.

Я вже й з кімнати намагаюся  зайвий раз не виходити, щоб не заважати. Онук мені телевізор придбав окремий, аби я могла в кімнаті дивитися, бачить, що ми зі Світланою не дуже ладнаємо. А  недавно у мене тиск піднявся, довелося швидку викликати. Дітям возитися зі мною прийшлося, ліки дорогі купувати, медсестру викликати, щоб уколи робила. Я чула, як Світлана сварилася, що на лікування багато  коштів витратили.

Не так я собі старість уявляла, думала внуку допомагати буду, може й правнуків дочекаюсь. Будинок мій вже не повернеш, йти мені немає куди більше, мабуть не треба було поспішати продавати хату, хоч би прихисток власний мала. Важко мені у приймах, але робити нічого.

 

Оцініть статтю
NewsMix
Внук забрав мене жити до себе в місто, а будинок мій продав та купив земельну ділянку, щоб дачу збудувати. Я намагалася допомогти дітям, але бачу, що тільки заважаю. Важко їм піклуватися про мене стареньку. Я б і рада повернутися додому та вже немає куди